На багато що з цього можна дати досить конкретну відповідь (та загадки все-рівно залишаться, не хвилюйтесь). Почнемо здалеку. Головне, що вирізняє Бугіпоп-Фантом з-поміж іншої наукової фантастики — це абсолютно глобальне застосування до свого світу голографічного світосприйняття.

Голографічне світосприйняття

Не вдаючись в подробиці, можна сказати, що голографічна концепція реальності стверджує, що простору-часу (чотиривимірної реальності) як такої не існує, це тільки ілюзія, яка виникає в результаті “споглядання мозком” тривимірної голографічної картини (процес, аналогічний виникненню звичайного голографічного зображення в результаті освітлення лазером). Взагалі, це досить складні для осмислення матерії — скажемо тільки, що в такому голографічному світі все існує в усьому, разом-покладено, одночасно як ціле і як його частини, в єдності, але не змішуючись. Голографічний підхід до розуміння реальності серед іншого дає дуже переконливе пояснення нашій (в усякому разі моїй) здібності мислити глобально (мислити “все”), залишаючись при цьому індивідуальністю. Ще однією особливістю такого світу є зовсім відмінне від нашого розуміння часу. Як ілюзія, що виникає в результаті споглядання, він є гм… таким собі електромагнітним явищем. Минуле, теперішнє і майбутнє існують разом, а відрізняються тільки частотою зчитування мозком відповідної голографічної інформації (звучить трохи псевдонауково, але в тому є певний сенс).

Тепер до Бугіпоп-Фантома — усі його події є залишковим ефектом стовпа світла, на який перетворився Ехос, і в результаті якого виникло певне “двоїння”, “фантомізація”, “часовий зсув” міста, де все це відбулося, ефект, електромагнітна природа якого символізується в аніме деформованою веселкою. Сама розсинхронізована манера оповідання Бугіпоп-Фантома покликана підкреслювати ілюзорність часу, легкодоступність і податливість минулого (взагалі, думаю такого блискучого оповідання не було б, якби аніме не знімалося по реальних повістях Кохея Кадоно — все-таки гарний сценарій це півсправи…).

Ехос, Това та інші

Людство — зовсім не останній етап еволюції (що б ви там про себе не думали ;-)) — як і інші види в процесі свого розвитку воно еволюціонує. Періодично стаються випадки такої еволюції. Еволюціоновані індивіди володіють здібностями, що надають їм значну перевагу над звичайними людьми (зазвичай це психокінетичні здібності, такі як вміння Джьоноучі поглинати жуків сумління, читання думок чи вміння Манаки повертати час, в основі яких лежить, мабуть, наявність у їхніх носіїв іншого рівня доступу до “Всесвітньої голограми“). Єдиний спосіб для звичайних людей контролювати цю ситуацію — вчасне реагування на виникнення еволюціонованих і намагання використати їх на свою користь. Для цього було створено таємну організацію Това (永遠, воно ж “ейен” — вічність, постійність, незмінність). Ця організація відслідковує еволюціонованих і проводить над ними дослідження. Зокрема, вони експериментують з їхнім генотипом і намагаються створити з їхніх ДНК підконтрольних собі клонів. Синтетичні люди (Зміїне Око, Спукі Електрик та інші) і є такі клони. Та на відміну від звичайних еволюціонованих, що володіють, як правило, якоюсь однією здібністю, в процесі розвитку людства як виду виник Ехос — справжнє уособлення наступного етапу еволюції.

Ехос має комплексний, якісно вищий доступ до Всесвітньої голограми; він не людина, а таке собі електромагнітне явище. Взагалі я особисто вважаю його чимось схожим на пам’ять, спогад, “відлунок” булого.

Ліричний відступ: от візьмем людину. Вона живе і потім вмирає. Але це ще не кінець її індивідуальності. Ще приблизно покоління вона існує як спогад — спогад своїх дітей, знайомих, як культурне явище і т.і. Ще в середньому покоління по її смерті триває певний “відлунок” від неї. А от вже потім він, як і всякий відлунок, остаточно зникає. От цей відлунок (як і будь-який спогад), я вважаю, має не меншу реальність ніж “реальність” тілесного буття (в голографічному світі їхня реальність взагалі однакова). Втіленням такого от відлунку я і вважаю Ехоса (тому Тові так легко вдалося обмежити його комунікацію (див. нижче) — він по самій своїй природі схильний бути ехом). Та це все ліричний відступ, повертаємось до Бугіпопа.

Тові вдалося захопити Ехоса і обмежити його комунікацію — тепер він не може говорити, все що він може — це повторювати слова, з якими до нього звертаються. Крім того, Тові вдалося зробити його клона — Мантикора. (Та я забігаю уперед).

Кіріма, Курода, Тока, Кісуґі, коротше, 5 років назад

Батько Кіріми Наґі Сеїчі був дуже розумною людиною, він сам додумався до розуміння голографічного устрою світу. Не дивно, що його дитина, Кіріма Наґі була однією з еволюціонованих (фізично це виражалось в неконтрольованому рості її тіла). Та що було значно гірше для нього — йому якимось чином вдалося впритул підібратись до Тови. Отже, вони послали одного зі своїх синтетичних (на ім’я Mo Murder — “Мо Вбивство“) вбити його. Наґі знайшла тіло. Психологічна травма від цієї події залишиться з нею на все життя: відтепер вона почуватиме себе самотньою в цьому світі і вічно боротиметься зі злом. Та ще до того, як все це сталося, у лікарні, куди її поклали, щоб зупинити її швидке зростання, вона зустріне одного детектива, Куроду.

Курода — один із синтетичних людей, що працюють на Тову, він допомагає їм висліджувати еволюціонованих (про яких потім “подбають” інші синтетичні). Його прізвисько Scare Crow (Пугало) — він також носить “пугальський прикид”, плащ і капелюх, які потім позичить собі Бугіпоп. Варто згадати також, що в аніме він як дві каплі води схожий на Ехоса, отже, зробимо висновок, що він клон саме Ехоса. Він закохується в Наґі, і знаючи, яка доля чекає на неї, як на еволюціоновану, вирішує пожертвувати собою і допомогти їй, зупинивши її еволюцію. Він викрадає у Тови одну речовину, що використовується при створенні синтетичних людей (і яка перетворює звичайну людину на серійного вбивцю), і вводить її Кірімі Наґі. У цей момент з’являється лікарка д-р Кісуґі, він поспішно втікає і губить флакон з речовиною. Подальша його доля незавидна: він зустрічає свою смерть у вигляді посланого на його розшук Мо Вбивства (так, він вбив і батька Наґі, і Куроду). Оскільки Курода виявився таким “добрим”, можна зробити висновок, що він був самою вдалою копією Ехоса з усіх розроблених Товою.

Та у цей момент його бачить Міяшіта Тока, яка саме в цей час теж лежить в тій окружній лікарні, лікуючись від одержимості — психічного розладу, викликаного, скоріше за все, розлученням її батьків (одержимість “кіцунецукі” — “духом-лисицею” японського фольклору, я не впевнений, але, можливо, до цього також має відношення Пануру (з 3-го епізоду)). Тока шокована побаченим, і у неї розвивається роздвоєння особистості — періодично вона перетворюється (теж, можливо, за участі Пануру) на Шініґамі, Духа Смерті, вдягається у одяг Куроди (згадувані плащ і капелюх) і теж, як і Кіріма Наґі, починає полювати на “зло цього світу”. У цій іпостасі вона називає себе Бугіпоп. Це слово — алюзія одразу на три речі — по-перше, “бу” — “лякати”, тобто тут згадується “Пугало”, по-друге, “бугі” — це “привід, дух”, а по-третє — “поп” несе значення “вибулькувати, вистрибувати на поверхню, як булька” (як пояснює Кохей Кадоно, тому що “Бугіпоп вибулькує, ніби з небуття, всякий раз, коли світу загрожує небезпека”).

Між тим “зло цього світу” вже чатує на неї у вигляді Вампіра Страху. Саме ця синтетична людина спричинила низку вбивств, що шокували місто 5 років назад. Кісуґі-сенсей, знайшовши речовину, спершу спробувала її на собі і перетворилася на Вампіра Страху. Таке ім’я вона отримала за те, що годувалася страхом, який відчуває людина під час смерті. При цьому смак такого страху значно приємніший, якщо його відчуває сильна людина, — “боягузи смакують погано”. Тому, щоб створити собі “сильних людей”-майбутніх жертв, Кісуґі-сенсей прописує речовину різним дітям-своїм пацієнтам. Після того, як вони еволюціонують, вона нападає на них і пожирає. Саме д-р Кісуґі прописала речовину своїй подрузі, Кісараґі Маюмі, яка на той час була вагітна Манакою (дівчинка з метеликами). Врешті-решт Бугіпоп вистежує Вампіра Страху і разом з Кірімою Наґі їм вдається вбити його. На цьому закінчуються події 5-річної давнини.

Стовп світла і іже з ним

Тепер повертаємось до Мантикора. Він став для Тови великою невдачою: одразу по своєму створенні він звільнюється, пожирає усіх в лабораторії і зникає. Пошуки нічого не дають. Това дозволяє Ехосу, який, як оригінал Мантикора, відчуває провину за все, що відбувається, знайти і покінчити з Мантикором. Та Мантикор тим часом приготував йому пастку. Він пожер і прийняв вигляд однієї ліцеїстки, Юріхари Мінако, і потихеньку підгодовувався студентами, аж от його перестрів за цим заняттям Масамі Саотоме. Та, замість того, щоб злякатися, Саотоме не тільки був готовий з радістю прийняти свою смерть (йому нещодавно відмовила Кіріма Наґі ;-), і він перебував у гм… песимістичному стані), а ще й запропонував Мантикору поставляти йому інших жертв. Пізніше між ним і Мінако зароджується щось дуже схоже на кохання… (ще один варіант кохання між звичайною і синтетичною людинами (згадаємо Куроду — Кіріму Наґі)). Вони заманюють і вбивають Уехару Сунамі, після чого Мантикор оживляє її і робить своїм рабом, який виділяє і поширює Тайп-С, речовину рабства, що викликає у людей бажання втекти від реальності і перетворює їх на рабів Мантикора.

Цій парочці вдається заманити до себе Ехоса і увести йому Тайп-С. Ця речовина має, здається, смертельну дію на нього. Та в цей час на місце подій (ліцей Шінйо) прибувають Бугіпоп і Кіріма Наґі. Помираючий Ехос перетворюється на стовп світла і спрямовує себе на Мантикора, щоб покінчити із ним. Та Саотоме закриває її (не забуваємо, що тепер Мантикор — дівчина ;-)) собою і розчиняється в світлі (перед тим він перерізує горло Наґі). Та в цю мить Бугіпопу вдається накинути на Мантикора своє ласо і задушити її. Усе це відбувається досить-таки одночасно. Стовп світла зникає в чорному небі міста, створюючи електромагнітний залишковий ефект. Завдяки цьому ефекту відбувається багато чого (зокрема виникнення різних фантомів, еволюція дітей), та найбільш примітне таке: Наґі (і Манака, до речі, теж) повертається до життя, Мантикор розмивається на дві частини — його зовнішній вигляд переходить до Бугіпоп-Фантома (про нього пізніше), а сутність переходить у Саотоме (сила кохання…), зі спогадів Бугіпопа і Наґі про Куроду на світ з’являється Кішіда (я вважаю, що це частково еманація самого помираючого Ехоса (Курода і без того був його клоном)), і, нарешті, виникає фантом-привид Бугіпопа, Бугіпоп-Фантом. Я думаю, що такий розвиток подій спричинений зіткненням Ехоса зі Смертю (в усіх прямих і переносних значеннях). Адже смерть прийшла по Мантикора в образі Бугіпопа, при цьому Саотоме пожертвував собою, щоб врятувати її, при цьому Бугіпоп і Наґі згадали про самопожертву і смерть Куроди, і вся ця ситуація була ніби висвітлена помираючим Ехосом (тобто ніби отримала додаткове ехо, відлуння).

Таким чином, спостерігається певна симетрія у фантомізації Ехоса і Мантикора: обидва вони розщепилися надвоє — форма Ехоса еманувала у Куроду-Кішіду, а сутність — у Манаку, а форма Мантикора еманувала у Бугіпоп-Фантома, тоді як його сутність — у Саотоме.

Як фантом, Бугіпоп-Фантом автоматично повторює дії своїх праобразів: як Бугіпоп він бореться зі злом цього світу, як синтетична людина, він вбачає зло в еволюціонованих, а як недо-Смерть, смерть, що не відбулась до кінця, що перетворилась на відлунок, повернення, він є Сон (і справді, сон багато в чому схожий на смерть, не?). Тому дії Бугіпоп-Фантома автоматичні і спрямовані на пошук еволюціонованих з тим, щоб усипити їх (“поки суспільство не досягне їхнього рівня і не розбудить їх”).

Одна смерть, що сталася під час подій стовпа світла, отримує додатковий розвиток…

Пум-Пум і Манака

Кісараґі Маюмі, якій її подруга д-р Кісуґі дала речовину, народжує Манаку. Під час вагітності речовина створила непередбачуваний ефект: у Маюмі розвинулась дивна форма амнезії — вона не пам’ятає нічого, окрім поточного моменту і того, що сталося до вагітності. Натомість народжена Манака — явно еволюціонована. Вона володіє здатністю викликати метеликів світла, що показують минуле. Тобто під дією речовини, пам’ять матері ніби перерозподілилась у здатність дочки викликати спогади. Усі ми бачили, що стається далі: бабуся вбиває Манаку, а стовп світла оживляє її. Знову ж таки, феномен смерті в купі зі стовпом світла (Ехосом) викликає відлуння, часткову еманацію Ехоса в Манаку. Манака починає швидко рости (як колись Наґі, пам’ятаєте?), вона перестає говорити, а як Ехос починає лише повторювати звернені до неї фрази. Після смерті своєї бабусі, вона виходить у світ, здобуває “вище знання” і (природньо?) потрапляє до окружної лікарні. Там вона стикається з парочкою Оікавами Мамору і Сайоко, еволюція яких полягає у здатності сестри виконувати бажання брата.

Манака розуміє, що хоч вона і позбавлена усякої комунікації зі світом, та вона може говорити із ним минулим (показуючи минуле). Коли Манака викликає минуле Мамору, його сестра виконує бажання, що виникає у нього при цьому (в минулому він грав Щуролова, який в помсту дорослим, що не виконують своїх обіцянок, уводить у них дітей) — бажання уводити у дорослих дітей — і персоніфікує його в Пум-Пума. таким чином Пум-Пум виникає зусиллями як Манаки так і Сайоко. Він збирає дітей в Пейслі-парку (де вони “будуть гратися вічно”) поки там не з’являються Кіріма Наґі і Бугіпоп-Фантом.

Сон завершує все

Тим часом залишковий ефект від стовпа світла вичерпується і деформована веселка над містом зникає. Бугіпоп вистежує Мантикора (якому вдалося сховатися в Кішіді, створивши таким чином відлуння відлуння, подвійне ехо, резонанс, здатний живитися автономно і тому пережити вичерпання енергії стовпа світла) у Токіо і остаточно знищує його. Для того, щоб сплячі діти могли спілкуватись зі світом, Бугіпоп залишає в тунелі під містом, де вони погребені, теремін — електронний бездотиковий музичний інструмент, що перетворює електромагнітні коливання на звукові (такий інструмент дійсно існує!). Тужлива пісня продовжує лунати містом…

Насамкінець, для закріплення пройденого матеріалу:

Прямі відповіді

Питання: Що сталося 5 років назад?
Відповідь: 5 років назад відбулась низка вбивств, які вчинив Вампір Страху (д-р Кісуґі), якого врешті-решт вбили Бугіпоп і Кіріма Наґі.

Питання: Що це за стовп світла?
Відповідь: На стовп світла перетворився помираючий Ехос. В той же самий момент Бугіпоп вбив Мантикора, якого Саотоме закрив від світла. Цей стовп світла спричинив залишковий електромагнітний ефект, через який і виникло більшість подій Бугіпоп-Фантома. Зокрема в цьому стовпі світла був народжений Бугіпоп-Фантом, Кішіда-Курода і т.д.

Питання: Хто такий Ехос?
Відповідь: Ехос — наступний етап еволюції. Його захоплює Това і експериментує над ним з метою або контролювати його самого, або отримати з нього підконтрольних собі клонів. Та єдине, що вдається Тові — обмежити його спілкування: тепер Ехос може тільки повторювати фрази, з якими до нього звертаються. Ехоса відпускають на волю, щоб він допоміг піймати свого клона Мантикора. Та Мантикору вдається вбити Ехоса і той перетворюється на стовп світла. Його сутність еманує при цьому в Манаку (дівчинку з метеликами).

Питання: Хто такий Мантикор?
Відповідь: Це самий невдалий клон Ехоса, якому вдалося звільнитися (при цьому він пожер всіх, хто був в лабораторії) і втекти на волю. Він пожирає людей і володіє здатністю (як і більшість синтетичних людей) перетворюватися на своїх жертв. Він приймає образ Юріхари Мінако, яку він зустрічає і вбиває першою. В неї закохується Саотоме. Мантикора вбиває Бугіпоп під час стовпу світла. Його фантом еманує в Саотоме, а потім в Кішіду-Куроду.

Питання: Хто такий Бугіпоп?
Відповідь: Бугіпоп — це друга особистість Міяшіти Токі, яка виникає в неї періодично з метою боротьби “зі злом світу”. Бугіпоп вбиває злих. Озвучується тією самою акторкою, що і Міяшіта Тока. Не плутати з Бугіпоп-Фантомом.

Питання: Хто такий Бугіпоп-Фантом?
Відповідь: Це фантом, відлунок Бугіпопа, який утворився у стовпі світла. Він має обличчя Юріхари Мінако (колишній Мантикор). Озвучується таким механічним металевим голосом. Збирає еволюціонованих дітей і усипляє їх в тунелі під містом. Не плутати з Бугіпопом.

Питання: Хто така Пануру?
Відповідь: Це важке запитання. Точно я про неї нічого сказати не можу. Особисто я вважаю, що це кіцунецукі, безсмертний дух-лисиця, щось типу вічної мудрості. Коли Тока починає віщати таким глибоким голосом, думаю, це говорить Пануру. Взагалі, коли в давнину казали, що хтось одержимий кіцунецукі, малось на увазі, що ця людина переживає те, що зараз назвали би неврозом, або навіть роздвоєнням особистості. Саме тому що це повне роздвоєння особистості і не можна якусь людину назвати Пануру: коли вона одержима, Пануру — це її друга, окрема особистість. У Міяшіти Токи персоніфікацією такої другої особистості став Бугіпоп. Але ще до виникнення Бугіпопа вона лікувалась від неврозу (спричиненого розлученням батьків). Думаю, що обидва неврози (назовемо їх Пануру і Бугіпоп) наклалися один на оден. Таким чином буддійська парадигма Пануру “приймати світ таким, як він є, разом з усім злом, яке є в ньому” означає не змирення зі злом, а навпаки, певним чином перетворення на зло (на Шініґамі). Та все це неофіційна інформація.

Питання: Хто така Манака?
Відповідь: Манака народилась від матері, що під час вагітності приймала речовину Тови (через що в неї потім розвинулась амнезія). Вона еволюціонована — вона створює метеликів минулого. Бабуся вбиває її, а стовп світла оживляє. У неї еманує Ехос (мабуть, такім чином він хоче знайти шлях комунікації з людством (через минуле)). Коли сила залишкового ефекту згасає, вона перетворюється на світло, як і Ехос.

Питання: Хто такий Пум-Пум?
Відповідь: Його створює Манака і Оікава Сайоко з Щуролова, роль якого грав брат Сайоко — Мамору. Як і в п’єсі (Гамельнський Щуролов) він збирає дітей і уводить їх від дорослих. Він робить це, роздаючи кульки щастя. Дорослий, що бере таку кульку, потім кінчає самогубством. Його “дитяча частина” навічно лишається в Пейслі-парку. Пум-Пум — побічний ефект браку спілкування у Манаки.

Питання: Що таке Това?
Відповідь: Це таємна організація, що намагається контролювати еволюцію. Вона відстежує еволюціонованих людей і проводить над ними експерименти. З них вона також створює клонів, так званих “синтетичних людей”.

Питання: Хто такий Курода?
Відповідь: Курода — це синтетична людина, клон Ехоса на прізвисько “Пугало”, (також він носить одяг пугала: плащ і капелюх, які потім позичить в нього Бугіпоп) який закохується в Кіріму Наґі, і краде у Тови речовину, щоб зупинити її еволюцію. Това вбиває його, це бачить Міяшіта Тока, і в цей момент виникає Бугіпоп. Під час стовпу світла з пам’яті про цю ситуацію виникає його фантом Кішіда. Пізніше в нього вселяється Саотоме-Мантикор, якого в останній серії знищує Бугіпоп.

Питання: Що таке теремін?
Відповідь: Це бездотиковий електронний музичний інструмент, який перетворює на звуки коливання електромагнітного поля (див. Вікіпедію).

[This post is dedicated to Ukrainian translation of Boogiepop Phantom.]

Це пост перекладу Бугіпопа українською.

Власне, гілка по Бугіпопу існує вже давно — Category->Boogiepop (плюс те саме на окремій сторінці), але саме проект з українського перекладу тільки-но розпочато. Переклад ведеться з фансабів групи Vision-Anime (двохдоріжковий двд-ріп), з японської мови з урахуванням в неясних місцях англійського тексту (як з сабу, так і з дабу (до речі, мій улюблений даб…)). Вийшло десь 50 на 50 (ну що поробиш, ґайджін є ґайджін… :-( зате я фанат Бугіпопа ^__^).

Перекладено усі 12 серій. Переклад завершено!

Цитата (з 12 епізоду):

Сон завершує все.

Повний архів перекладу:

[minus-one]_boogiepop.rar, 95,2 KB, оновлено 17.12.2006.

Посилання серії (додаються з кожною серією):

1. http://www.designchronicle.com/memento/archives/boogiepop_and_others.html
   Бугіпоп не сміється (також відомий за англ. назвою Бугіпоп та інші) — фільм, пріквел до Бугіпоп-Фантома (тому аніме ніби “фантом” оригінала ;-)), сфокусований на “стовпі світла”, бажано (але не обов’язково) подивитися для кращого розуміння подій в аніме. Фільм малобюджетний, зроблений, е-е, в незалежній манері (мені таке подобається, а вам, може, ні); в мене є, кому треба, звертайтесь.
2. http://en.wikipedia.org/wiki/Manticore_(Boogiepop)
   Мантикор — легендарне створіння, різновид химери з людською головою. Чудовисько має перське походження; слово перською значить досл. людожер.
3. Гілка The Missing Link!!! про Пануру на форумі animeboards.com
   Пануру (Панару) — як і все в Бугіпопі, дуже багатозначне створіння… По-перше, можливо це і не створіння зовсім. Підозрюють, що це кіцунецукі, “дух-лисиця” з міфології Шінто. Підтвердженням цьому є той факт, що в якійсь старій постановці театру Кабукі згадується кіцунецукі на ім’я Пануру. Цей дух охоплює людей, що пережили якусь психологічну травму і вселяється в них. Також дехто вважає, що це саме Пануру створює “космічний ефект” на вивороті плаща Бугіпопа. Взагалі Пануру — одна з найскладніших і найтаємничіших концепцій в Бугіпопі.
4. http://en.wikipedia.org/wiki/My_Fair_Lady
   My Fair Lady (Моя прекрасна леді) — мюзикл Лернера і Льове, адаптація Пігмаліона Бернарда Шоу, який в свою чергу є адаптацією одноіменного римського міфу. Ідея п’єси в тому, що один професор-лінгвіст на спір бере до себе в навчання абсолютно безнадійну дівчину з вулиці, вчить її правильно розмовляти, поводитися і т.д., перетворюючи її врешті-решт на прекрасну леді. В аніме Йоджі грає в гру (еротичного характеру ;-)) My Fair Lady, в якій відповідно гравець має “вчити” героїню гри.
   Таємниця, яку можна не помітити — в 4-ому епізоді на задньому плані азбукою Морзе постійно повторюється якесь повідомлення; його змісту мені так і не вдалося з’ясувати :-(.
5. Інформація про організацію Това
   Това (варіант читання 永遠 (еіен) або просто 永久 (това) — обидва означають вічність, безсмертя, постійність) — таємна організація, що спостерігає за світом з метою упередження змін. Вона відслідковує будь-які випадки еволюції серед людей, і одразу їх усуває шляхом фізичного знищення еволюціонованих. Для цього вона використовує синтетичних людей, які в свою чергу є результатом досліджень організації над еволюціонованими людьми з метою досягнення контролю над ними (власне, вони їхні клони ;-)). Це все, що вам треба знати.
6. http://en.wikipedia.org/wiki/Mother’s_day
   День матері — свято матері (в Україні чомусь не святкується). У Японії це друга неділя травня. Загалом серія насичена таємничими подіями… Власне, нам показують впряму (але дуже гм… уривчасто), як др. Кісуґі (вона ж Fear Ghoul, Вампір Страху) вбиває Вакасу Шідзуе (і це бачить поліцейський), і як вона гине від рук Кіріми Наґі і Бугіпопа. Вампір Страху названий так тому, що він годується страхом, який відчуває людина, коли вмирає, при цьому (як докладно пояснює др. Кісуґі в другому епізоді) чим сильніша людина, тим вона смакує краще. Саме Вампір Страху — той серійний вбивця, який наводив жах на місто 5 років тому ;-)… З іншого боку, це саме др. Кісуґі прописує різним дітям (і своїй подрузі Кісараґі Маюмі, матері Манаки) таємничу речовину, що стає джерелом сплеску еволюції, яка спостерігається в місті.
7. http://en.wikipedia.org/wiki/Boogiepop_Phantom
   Пейслі-парк — ця назва, як і багато інших “крутих” назв Буіпопа (Life can be So Nice, Until Ure in My Arms Again, Spooky Electric тощо), позичена у Принца (ок, Співака, раніше відомого як Принц). Розвиток загального сюжету: у цій серії ми побачили сумний кінець Зміїного Ока і народження Пум-Пума (про якого ще буде).
8. Всесвіт як голограма
   Це мій переклад однієї ключової статті ;-). Приблизне розуміння голографічних концепцій (загальної Боома і голографічної теорії мозку Прібрама) досить бажане для Бугіпопа взагалі (та і просто взагалі…). Розвиток сюжету: ми впряму бачимо події стовпа світла та їхні наслідки, серед яких, зокрема, наявність двох Бугіпопів: Бугіпопа і Бугіпопа-Фантома; крім того, ми знайомимось з Куродою-Кішідою (не кажучи вже про різні подробиці з життя Кіріми Наґі!).
9. The illusion of memory
   Це основний сайт по Бугіпопу (англ.). Дійшла черга і до нього ;-). оновлення(на жаль, цей чудовий сайт на цей час вже закрився :( але фани не дали йому посмерти, і відтворили з Wayback архіву: http://www.rreactor.com/illusion/home.html !! ^__^ )/оновлення Там можна знайти інфу про все, що відбувається: хто, що і як. Між тим, маємо наступний розвиток сюжету: Пум-Пум і Манака збирають друзів. Важливий момент — на початку нам показують, як Курода приносить до лікарні “речовину”, викрадену ним у Тови, щоб з її допомогою зупинити неконтрольований ріст Наґі.
10. Бугіпоп не плаче
    Ще одна сторінка (англ.), на якій можна знайти багато пояснень… В кінці серій я напишу щось таке і собі. Пум-Пум — це назва сінгла Принца з альбому Crystal Ball, випущеного у 1998 році. Один з найбільш вражаючих епізодів, особливих пояснень тут не потрібно. Можна хіба що звернути увагу на епізод вбивства батька Кіріми Наґі (ніяк не розгледжу, хто там стоїть у дверях)…
11. A Thematic Analysis of Boogiepop — by Robert Stanton
    Тематичний аналіз Бугіпопа від Роберта Стентона (англ.) — дуже глибока стаття, яка досліджує психологічне підгрунтя різних ситуацій у Бугіпоп-Фантомі. 11 серія — центральна (і, можливо, найкраща) серія Бугіпопа.
12. Відновлена пряма хронологія подій в Бугіпоп-Фантом
    Теремін — такий бездотиковий електроний інструмент, прабатько усіх сучасних музичних електронних інструментів. У дії ця штука виглядає дуже загадково — на ній грають водячи руками у повітрі (змінюючи при цьому електромагнітне поле і таким чином висоту звуку). Бугіпоп залишає його в тунелі, щоб сплячим там дітям було як спілкуватися зі світом. Розвиток подій: ми бачимо, як виник Бугіпоп — Курода зрадив Тову, щоб допомогти Кірімі Наґі, за це його вбили, а Міяшіта Тока його знайшла, забрала собі його плащ і капелюх й перетворилася на Бугіпопа (точніше, у неї виникло роздвоєння особистості).

І насамкінець, детальна розповідь про основні події Бугіпопа тут, в завершальному пості перекладу.

Зауваження щодо перекладу (як от: помилки, коментарі і таке інше) бажано лишати в коментах до цього поста.

The translation and production offered by Seven Seas entertainment should set a standard against which future Japanese novel translations are judged. The translation goes to great lengths to preserve the integrity of the original work, even going as far as giving names in the traditional Japanese order and retaining most honorifics, which are explained at the beginning of the book for those less studied in Japanese culture. Ten pages of translation notes concerning topics which come up throughout the story are tacked on at the end, including an explanation of why the novel is titled “Boogiepop and Others” when “Boogiepop Doesn’t Laugh” or “Boogiepop Doesn’t Smile” would be more accurate translations. (It has to do with the manga release and live-action movie version.) Also included at the end of the novel is an afterward by Kadono, a Roll Call detailing class placements and character relationships for the main cast, and a 17-page preview of Boogiepop Returns, the next novel in the series, which is due out in June 2006. The only concern might be the price. With only a bit more than 200 pages of actual story printed with large font and ample spacing, $9.99 seems a bit high; although in line with the price of manga volumes, it’s significantly more than a paperback novel nearly twice its length would normally sell for.

Starting in February 2006, Seven Seas Entertainment plans to release the first of the Boogiepop novels in English. Further releases for 2006 include the second and third Boogiepop novels, both volumes of the Boogiepop Doesn’t Laugh manga series drawn by character designer Kouji Ogata and the two-volume Boogiepop Dual manga illustrated by Masayuki Takano (Blood Alone)

Shinyo Academy Livejournal

Існує безліч посилань і алюзій на голографічні теорії (особливо це стосується голографічної теорії мозку) в Бугіпоп-Фантом. Батько Нагі Кіріми Сеїчі найімовірніше був вбитий за свої дослідження у цій галузі. Усі події Бугіпоп-Фантом ніщо інше як залишковий голографічний ефект від стовпа світла, на який перетворилися Ехос з Мантикором. Тож я думаю дуже корисно і взагалі повчально почитати дещо про голографію.

Оригінал статті можна знайти тут. Оригінал містить також додаткові посилання для подальшого читання.

Всесвіт як голограма

Автор невідомий (скоріше за все Майкл Талбот)
Переклад українською мій

Чи справді існує об’єктивна реальність, чи цей всесвіт фантазм?

У 1982 сталася визначна подія. В Паризькому Університеті дослідницька команда очолювана фізиком Аленом Аспектом виконала те, що, може, стане одним з найважливіших експериментів 20-го століття. Ви не чули про це у вечірніх новинах. Власне, якщо у вас не має звички читати наукові журнали, ви найпевніше ніколи не чули й імені Аспект, хоча є дехто, хто вважає, що його відкриття здатне змінити обличчя науки. Аспект та його команда відкрили, що за певних обставин субатомні частки, такі як електрони, здатні миттєво сполучатися між собою безвідносно до відстані, що роз’єднує їх. Не важливо, 10 футів, чи 10 мільярдів миль між ними. Якимось чином кожна частка ніби знає, що робить інша. Проблема з цим в тому, що це порушує довгочасний Ейнштейнів догмат про те, що жодне сполучення не може здійснюватися швидше за швидкість світла. Оскільки перевищення швидкості світла рівноцінно подоланню часового бар’єру, ця застрашлива перспектива спонукала деяких фізиків до різних хитромудрих спроб пояснити знахідку Аспекта. Натомість інших вона спонукала запропонувати навіть більш радикальні пояснення.

Фізик з Лондонського Університету Дейвід Боом, наприклад, вважає, що знахідка Аспекта є доказом того, що об’єктивна реальність не існує, що, не дивлячись на видиму ґрунтовність, всесвіт в своїй сутності є фантазмом, гігантською і вражаюче детальною голограмою. Щоб зрозуміти, чому Боом зробив це разюче припущення, треба знати дещо про голограми. Голограма — це тривимірна фотографія, зроблена за допомогою лазера. Щоб створити голограму, об’єкт, що фотографується, спочатку купають в світлі лазерного променя. Тоді лазерний пучок зіштовхують з відбитим світлом його джерела, а результуючу інтерференційну решітку (область, в якій змішуються два лазерних пучка) записують на плівку. Коли плівку проявляють, вона виглядає, як безглуздий вир світлих та темних ліній. Та як тільки проявлену плівку освітлюють іншим лазерним пучком (що падає під тим же кутом, що і первісний промінь. — Пер. ), з’являється тривимірне зображення оригінального об’єкта. Тривимірність такого зображення не єдина визначна характеристика голограми. Якщо голограму троянди розрізати навпіл і потім освітити лазером, кожна з половинок міститиме повне зображення троянди. Більш того, якщо ці половинки розрізати ще раз, кожний шматочок міститиме менший, але повний образ оригінального зображення. На відміну від звичайної фотографії, кожна частина голограми містить ту саму інформацію, що і ціла голограма.

«Ціле в кожній частині», цей принцип голограми відкриває перед нами цілком новий спосіб розуміння організації та порядку. Більшу частину своїй історії західна наука долала труднощі упередження, що найкращий спосіб пізнання фізичного феномену, будь то жабка, чи атом — це їхній розтин і дослідження відповідних частин. Голограма вчить нас, що є речі у всесвіті, які не піддаються такому підходу. Якщо спробувати роз’єднати щось влаштоване голографічно, не отримаєш частин, з яких воно зроблене, отримаєш тільки менше ціле. Розуміння цього відкрило Боому інший шлях до пояснення відкриття Аспекта. Боом вважає, що причина, чому субатомні частки здатні лишатися в контакті одна з одною безвідносно до відстані між ними, не в тому, що вони посилають туди-сюди такий собі містичний сигнал, а в тому, що ця відстань між ними — ілюзія. Він стверджує, що на деякому глибшому рівні реальності такі частки не є індивідуальними сутностями, а є, власне, маніфестаціями одного й того ж самого фундаментального чогось.

Щоб допомогти людям краще уяснити, що він має на увазі, Боом пропонує наступну ілюстрацію. Уявіть собі акваріум з рибою в ньому. Уявіть, що ви не можете бачити акваріум безпосередньо, і що ваше знання про нього і про те, що в ньому, походить від двох телевізійних камер, однієї спрямованої на акваріум спереду і іншої, спрямованої на нього збоку. Дивлячись на два телевізійних монітори ви можете зробити висновок, що риба на кожному з них є окремою сутністю. Врешті решт, оскільки камери встановлені під різними кутами, зображення трохи відрізняються одне від одного. Але, продовжуючи спостерігати за двома рибами, ви поступово прийдете до розуміння, що між ними існує певний зв’язок. Коли повертає одна, інша робить трохи відрізний, але відповідний поворот; коли одна звернена уперед, інша завжди звернена убік. Якщо вам невідоме повне підґрунтя цієї ситуації, ви можете навіть прийти до висновку, що риби миттєво сполучаються одна з одною; та ясно, що це не так. Це, каже Боом, в точності те, що відбувається між субатомними частками в експерименті Аспекта. Відповідно до Боома, нібито швидше за світло сполучення субатомних часток насправді каже нам, що існує глибший рівень реальності, у який ми не посвячені, більш складний вимір поза нашими, щось, аналогічне згаданому акваріуму. І, додає він, ми бачимо об’єкти, такі як ці субатомні частки, нарізними один від одного, тому що ми бачимо тільки порцію їхньої реальності. Такі частки не нарізні «частини», а грані глибшої та більш основоположної єдності, яка в корені своєму так само голографічна та неподільна, як вищезгадана троянда. І оскільки все в фізичній реальності складено з таких «видінь (ейдолонів — грец. образ, привід, видіння , фантом. — Пер. )», всесвіт сам по собі є проекцією, голограмою.

На додаток до своєї фантомоподібної природи, такий всесвіт мав би інші радше вражаючі властивості. Якщо наявна нарізність субатомних часток ілюзорна, це означає, що на глибшому рівні реальності всі речі у всесвіті безкінечно взаємопов’язані. Електрони атома вуглецю у людському мозку сполучені з субатомними частками, з яких складені кожний лосось, що плаває, кожне серце, що б’ється та кожна зірка, що мерехтить в небесах. Все взаємопроникає все, і хоч в людській природі, можливо, категоризувати, і мітити, і підрозділяти різноманітні феномени всесвіту, всі роздільності неминуче штучні, і вся природа в основі своїй безшовна мережа.

У голографічному всесвіті навіть час та простір не можуть виступати більше як фундаментальності. Оскільки такі концепції як місцеположення безглузді у всесвіті, в якому ніщо насправді не від’ємне ні від нічого іншого, час і тривимірний простір, ніби зображення риби на тв-моніторах, теж можуть розглядатися, як проекції глибшого порядку. У своєму глибшому рівні реальність — це щось на кшталт суперголограми, в якій минуле, теперішнє і майбутнє існують разом-покладено. Це означає, що маючи відповідні інструменти, можливо буде навіть коли-небудь досягти суперголографічного рівня реальності і відновити сцени давно забутого минулого.

Що ще містить суперголограма — відкрите питання. Можливо, як припущення, що ця суперголограма — матриця, що дала народження всьому в нашому світі ; щонайменше вона містить кожну субатомну частку, що була і що буде — всяку можливу конфігурацію матерії і енергії, від сніжинки до квазара, від блакитних китів до гамма-випромінювання. Її можна розглядати як щось на зразок космічного сховища “Всього, Що Є”.

І хоч Боом визнає, що у нас немає способу знати, що ще може ховатися в суперголограмі, він насмілюється припустити, що немає причини не чекати, що вона містить ще більше. Або, його словами, можливо, суперголографічний рівень реальності «тільки стадія», за якою лежить «безкінечність подальшого розвитку».

Боом не єдиний дослідник, хто знаходив докази голографічності всесвіту. Працюючи незалежно в галузі досліджень мозку Стенфордський нейрофізіолог Карл Прібрам теж прийшов до висновку про голографічну природу реальності. Прібрама привела до голографічної моделі загадка того, як і де спогади зберігаються у мозку. Десятиліттями численні дослідження показували, що радше, чим бути прив’язаною до певного місця, пам’ять розосереджена по всьому мозку.

В серії ключових експериментів у 1920-х, спеціаліст в дослідженнях мозку Карл Лешлі помітив, що яку б частину щурячого мозку він не видаляв, неможливо позбавити щура пам’яті про те, як здійснювати деякі складні операції, які той вивчив до хірургічного втручання. Єдиною проблемою було те, що ніхто не міг надати механізму, здатного пояснити цей цікавий момент «цілого в кожній частині» в природі зберігання пам’яті.

Аж от в 1960-ті Прібрам знайомиться з концепцію голографії і розуміє, що знайшов пояснення яке шукали науковці з досліджень мозку. Прібрам вважає що пам’ять кодується не в нейронах, чи малих групах нейронів, а в патернах (зразках, впорядкованих структурах, візерунках. — Пер. ) нервових імпульсів, що пронизають увесь мозок, так само як інтерференційні патерни лазерного світла пронизають усю зону плівки, яка містить голографічне зображення. Іншими словами, Прібрам вважає, що мозок влаштований як голограма.

Теорія Прібрама також пояснює, як людський мозок може містити так багато пам’яті на такій малій території. Було підраховано, що людський мозок має місткість запам’ятати щось порядку 10 мільярдів біт інформації за середній час життя (або приблизно таку саму кількість інформації, яка міститься в п’яти зібраннях Енциклопедії Британіка).

Але ж, було відкрито також, що на додаток до своїх інших властивостей, голограми мають неймовірну велику інформаційну місткість — просто змінюючи кут, під яким два лазери падають на фотографічну плівку, можна записати багато різних зображень на ту саму поверхню. Було продемонстровано, що один кубічний сантиметр плівки може містити 10 мільярдів біт інформації.

Наша неперевершена здібність швидко звертатися до потрібної інформації у величезному сховищі наших спогадів стає більш зрозумілою, якщо припустити, що робота мозку здійснюється за голографічними принципами. Якщо друг попросить вас сказати, що вам спадає на думку, коли він каже слово «зебра», вам не треба незграбно перебирати в пам’яті гігантський мозковий алфавітний файл, щоб дістатися відповіді (“z” знаходиться в кінці англійського алфавіту. — Пер.). Натомість, такі асоціації як «смугасте», «конеподібне», «тварина з Африки» миттєво виникають в вашій голові. Справді, одна з найбільш дивовижних речей в розумовому процесі людини це те, що кожна маленька інформація здається наскрізно-корельована з кожною іншою — ще одна властивість, притаманна голограмі. Оскільки кожна частина голограми безкінечно взаємопов’язана з кожною іншою частиною, можливо, це найкращий в природі приклад наскрізно-корельованої системи.

Зберігання пам’яті не єдина нейрофізіологічна загадка, до якої відкриваються підходи в світлі Прібрамової голографічної моделі мозку. Ще одна полягає в питанні, як мозку вдається транслювати лавину частот, які він отримує крізь органи почуттів (світлові частоти, звукові частоти, тощо) у конкретний світ наших уявлень.

Кодування і декодування частот — це якраз те, що голограма робить якнайкраще. Так само, як голограма, функціонуючи ніби лінза — транслюючий пристрій, здатний перетворювати на перший погляд безглузде мереживо частот на зв’язний образ, так само і мозок, каже Прібрам, подібно до такої лінзи, використовує голографічні принципи, щоб математично трансформувати (трансформація Фур’є. — Пер. ) частоти, які отримує від органів почуттів, у внутрішній світ наших уявлень.

Поважна кількість доказів підкріплюють припущення, що мозок використовує голографічні принципи для своїх операцій. Власне, теорія Прібрама отримує все більшу підтримку серед нейрофізіологів. Аргентинсько-італійський дослідник Хьюго Цукареллі нещодавно поширив голографічну модель на світ акустичних феноменів. Здивований фактом, що людина здатна визначити джерело звуків, не повертаючи голови, навіть, якщо вона чує тільки одним вухом, Цукареллі зрозумів, що голографічні принципи можуть пояснити таку здібність. Цукареллі також розробив технологію голографічного звуку, звукозаписуючу техніку, що дозволяє відтворювати акустичні ситуації з майже неперевершеним реалізмом.

Переконання Прібрама, що наш мозок математично конструює «тверду» реальність, покладаючись на вхідні дані у частотному домені, теж отримали велику кількість експериментальної підтримки. Було встановлено, що кожне з наших п’яти відчуттів має значну більший діапазон частотної чутливості, аніж дотепер вважалось. Дослідники з’ясували, наприклад, що наші візуальні системи чутливі до звукових частот, що наш нюх частково залежить від того, що зараз називається «осмічні (нюхальні. — Пер. ) частоти», і що навіть клітини наших тіл чутливі до широкого частотного діапазону. Такі знахідки дозволяють припустити, що тільки в голографічному домені свідомості подібні частоти краще за все можуть бути сортовані та перетворені на звичні відчуття.

Та найбільш приголомшуючий аспект Прібрамової голографічної моделі мозку в його поєднанні з теорією Боома. Адже якщо конкретність світу ніщо інше як вторинна реальність і те, що є «тут», насправді є мереживом частот, і якщо мозок теж голограма, що тільки вибирає певні частоти з цього мережива і математично трансформує їх у сенсорні почуття, що стається тоді з об’єктивною реальністю? Сказати просто, вона припиняє існувати. Як здавна твердять релігії Сходу, матеріальний світ — це Майя, ілюзія, і хоч ми і сприймаємо себе фізичними істотами, що діють в фізичному світі, це ілюзія теж.

Насправді ми «приймачі», що пливуть калейдоскопічним морем частот, і те, що ми вирізняємо з цього моря і трансфігуруємо на фізичну реальність, ніщо інше як тільки один канал з багатьох, що можуть бути вирізнені з суперголограми.

Ця приголомшлива нова картина реальності, синтез поглядів Боома і Прібрама, отримала назву голографічної парадигми, і хоч багато науковців сприйняли її зі скепсисом, вона згальванізувала інших. Маленька, але зростаюча, група дослідників вважає, що це найбільш акуратна модель реальності, до якої дійшла наразі наука. Більше того, дехто вірить, що вона здатна вирішити деякі загадки, що ніколи раніше не були пояснюваними наукою, і навіть зрозуміти паранормальне як частину природи. Багато дослідників, включно з Боомом і Прібрамом, відмічають, що парапсихологічні феномени стають значно більш зрозумілими в термінах голографічної парадигми.

У всесвіті, в якому індивідуальні розуми насправді є неподільними частинами більшої голограми, і все безкінечно взаємопоєднане, телепатія може бути простою здатністю доступитися до голографічного рівня. Очевидно з цих засад значно легше зрозуміти як подорожує інформація з розуму індивіда «А» до розуму індивіда «В», як і деякі інші невирішені загадки в психології. Зокрема, Станіслав Гроф вважає, що голографічна парадигма пропонує модель до розуміння багатьох незбагненних феноменів, пережитих різними людьми під час станів зміненої свідомості. У 1950 під час проведення досліджень по використанню LSD як психотерапевтичного засобу, Гроф спостерігав пацієнтку, яка була переконана, що вона перетворилася на одну з жіночих особин доісторичної рептилії. Під впливом своєї галюцинації вона не тільки дала детальне описання, як вона почуває себе в цій формі, але й помітила, що чоловічих особин цього виду можна вирізнити за шматками кольорової луски на їхніх головах. Що здивувало Грофа, так це те, що хоч ця жінка і не мала попереднього знання в цій галузі, розмова із зоологом підтвердила, що у певних видів рептилій кольоровість деяких зон на головах справді грає велику роль під час сексуального збудження. Цей випадок непоодинокий. Під час своїх досліджень Гроф стикався з великою кількістю прикладів того, як у своїх регресіях пацієнти ідентифікували себе з представниками практично кожного виду еволюційного дерева (ці дослідження мали великий вплив на сцену перетворення людини на мавпу у художньому фільмі «Змінені стани»). До того ж, подібні переживання часто супроводжувалися маловідомими зоологічними подробицями, які відповідали дійсності.

Регресії у тваринну царину не єдині загадкові психологічні феномени, з якими зіткнувся Гроф. В нього також були пацієнти, які ніби занурювалися у щось на зразок колективного чи то расового несвідомого. Малоосвічені чи взагалі неосвічені індивіди несподівано давали детальні описання Зороастрійських похоронних звичаїв або сцен з Індуїстської міфології. Були ще й інші категорії переживань, в яких піддослідні мали досвід позатілесних подорожей, або ж випереджувального знання ближчого майбутнього, або ж регресій у щось схоже на інкарнації минулих життів.

В останньому досліджені Гроф знайшов, що в деяких випадках подібні феномени спостерігаються і без використання ліків. Оскільки спільним елементом подібних переживань є трансценденція індивідуальної свідомості поза звичайні межі Его та /або просторові і часові обмеження, Гроф назвав такі маніфестації «трансперсональними переживаннями» і наприкінці 60-х взяв участь у заснуванні галузі психології під назвою «трансперсональна психологія», яка цілком присвячена подібним дослідженням.

Хоча новозаснована Грофом Асоціація Трансперсональної Психології увібрала у себе швидко зростаючу групу подібномислячих професіоналів і стала поважною галуззю психології, роками ані Гроф, ані його колеги не здатні були запропонувати механізм для пояснення дивних психологічних феноменів, свідками яких вони ставали. Та це змінилося з появою голографічної парадигми.

Як нещодавно відмітив Гроф, якщо розум є частиною контінуума, лабіринту, з’єднаного не тільки з кожним розумом, що є чи був, але з кожним атомом, організмом чи місцем у самому громадді простору і часу, то факт, що він здатний іноді здійснювати набіги у цей лабіринт і мати трансперсональні переживання вже не виглядає таким вже дивним.

Голографічна парадигма також має свої імплікації у так званих «жорстких» науках, таких як біологія. Кейт Флойд, психолог у Коледжі Вірджинія Інтермонт, вказує, що якщо конкретність реальності тільки голографічна ілюзія, вже невірно було б казати, що мозок продукує свідомість. Скоріше, саме свідомість створює явище мозку, — так само як і тіла, і всього іншого навколо нас, що ми інтерпретуємо як фізичне. Такий поворот у поглядах на біологічні структури дозволяє деяким дослідникам відзначити, що медицина і наше розуміння лікувального процесу теж мають бути переглянуті у світлі голографічної парадигми. Якщо видима фізична структура тіла є голографічною проекцією свідомості, стає ясно, що ми значно більше відповідальні за стан свого здоров’я, аніж вважає сучасна медицина. Випадки несподіваних одужань, можливо, відбуваються за рахунок змін свідомості, що спричиняють зміни у голограмі тіла.

Подібно до цього, контроверсійні лікувальні технології, такі як візуалізація, можливо спрацьовують тому, що у голографічному домені думки образи так само реальні як і сама «реальність».

Навіть видіння і переживання «неординарної» реальності стають пояснюваними у світлі голографічної парадигми. У своїй книзі «Дарунки невідомих речей» біолог Лайал Уотсон описує свою зустріч з жінкою-шаманом в Індонезії, яка, виконавши ритуальний танок, була здатна зпричинити зникнення цілого гаю. Уотсон додає, що поки він та інші свідки здивовано дивилися на це, жінка повернула дерева, потім «помахом» повторила ситуацію знов, і так декілька разів підряд.

Хоч сучасна наукове розуміння і не здатне пояснити подібні події, такі переживання стають більше зрозумілими, якщо «тверда» реальність є голографічною проекцією. Можливо нас переконує в тому, що щось є «тут» чи «не тут» те, що ми називаємо консенсусною реальністю, що сформульована та ратифікована на тому рівні людського несвідомого, на якому всі розуми безкінечно взаємопов’язані. Якщо це так, то це найбільш глибока імплікація голографічної парадигми з усіх, оскільки це означатиме, що переживання, схожі на те, що відбулося з Уотсоном, не є звичними тільки тому, що наші мозки не спрограмовані вірити, що це так. У голографічному всесвіті немає меж до яких ми не змогли би змінити структуру реальності.

Те, що ми осягаємо як реальність, є тільки полотном, що чекає, поки ми напишемо на ньому свою картину. Все можливо, від згинання ложок силою розуму до фантасмагоричних подій, що їх пережив Кастанеда у своїх зустрічах з шаманом племені Які доном Хуаном, адже магія — наша за правом народження, не більш чи менш дивовижна, ніж наша здібність будувати бажану реальність у наших снах. Воістину, навіть наші найфундаментальніші погляди на реальність вимагають перегляду, адже у голографічному всесвіті, як зазначає Прібрам, й найвипадковіші події мають розглядатися у світлі голографічних принципів, а значить є напередвизначеними. Узгодженість значущих співпадінь несподівано отримує сенс, і все у реальності може бути побачене як метафора, адже навіть найбільш випадкові події виражають деяку основоположну симетрію.

Чи буде сприйнята наукою голографічна парадигма Боома і Прібрама, чи помре ганебною смертю, залишається питанням, але вже зараз можна сказати, що вона мала вплив на спосіб розуміння багатьох науковців. І навіть якщо з’ясується, що голографічна модель не надає кращого пояснення миттєвому сполученню, що спостерігається між субатомними частками, щонайменше, як зазначає Безіл Хайлі, фізик у Коледжі Бірбек у Лондоні, знахідки Аспекта «означають, що ми маємо бути готовими брати до розгляду значно більш радикальні погляди на нашу реальність».