Бек, 26 (довгих) епізодів
студія MADHOUSE
фансаб A-E

Rating: 5.5 out of 10 stars

Головна неприємність для цього аніме полягає у тому, що воно немузичне. Це не було би такою вже невдачою, якби це аніме не було про музику! Ну добре, воно про шлях до слави підліткового гурту — але обійтися без музики в такому сюжеті досить важко ;) . І все ж вони примудрилися це зробити (так само як в Нодаме Кантабіле… так само як в Макросі Фе…)

Здається, люди просто не розуміють, що музика — це окрема аудіо-культура; і відео тут не достатньо(!) — так само як ви малюєте (до речі, досить гарно — Madhouse), творите для ока, так само музика творить для вуха (як у вас є риски, так тут є ритм, як у вас є кольори, так тут є мелос і т.д.);  це інший домен реальності, картинками тут не обійдешся… Та що я кажу: чуваки беруться розповідати про рок-н-рол, а рок-н-ролу навіть не розуміють, ну не в зуб ногою! Найвищою мірою “класності” рок-н-рола для них є “саунд“. Ок, це обертональна музика, врешті-решт, це є (дж-дж-дж на гітарах, це всі ми любимо…). Але як же імпровізація? Драйв? Настроєвість? Пошук нового?  Переступання кордонів? Ну не можна же зовсім не розуміти імпровізаційної суті музики і братися про неї розповідати! Навіть якщо це для тінейджерів…

До вищезгаданих абсурдних препозицій… Як вам така: співати треба англійською мовою? Навіть якщо її не розумієш і не вмієш вимовляти… :) Або от центральна вісь аніме: якщо ти середній японець, не дуже гарний, невеликого зросту, школяр, нехаризматичний, нецікавий, сором’язливий і т.д., коротше, якщо ти пересічна людина, АЛЕ при цьому дофіга ґанбатте — то ти станеш дофігезним музикантом! Помітили, як у цьому переліченні нічого музичного не згадується (слух, спів, музичний талант…)? Думаєте це моє упущення? Та ні — в аніме теж нічого цього нема! Просто старайся — і все у тебе вийде… Достатньо рік порозбирати акорди з книжки — і вперед! (сольфеджіо? — нафіга? підбирання на слух? — обійдемось без нього! спів? — та можна і так!..) Щодо загальної нехаризматичності головного героя (Коюкі):

Навіщо нам секс чи наркота? Справимося і так! Ну може, хоч алкоголь?.. Тусня? Ну хоч якийсь нестандарт, чорт! Ну що-небудь… Та де там! Автори цього аніме все це, мабуть, вважають, якимись випадковими супутниками рок-н-ролу… Сумірний наполегливий японець і так все подолає. Навіть якщо не розуміє що саме він долає. Ні, знов ж таки, я розумію суто японську красу старанності — і вона працює таки і в музиці!; от тільки треба ж якось спрямовано старатися, не просто загально так…

Коюкі в усій своїй красі

Повних низин Коюкі досягає, коли звертається зі сцени до публіки з проханням прибрати за собою сміття! :rofl: (я розумію, йому наснилося, що мертві рок-н-рольні зірки прибирають за його концертом, але смішно все-рівно! Уявіть собі, як фани на рок-концерті за собою прибирають так чемненько… Блювотиння змивають… Пляшки збирають… Одяг чистять… Це буде покрутіше за “рок проти наркотиків”… ^__^)

"Люди, давайте підберемо сміття..."

По манзі всі пруться від Коюкі, тому що він ну просто офігенно класно співає… Кажу “по манзі”, тому що в аніме, де він власне “співає” сказати таке язик не повернеться. Навіть охарактеризувати це як спів. Ну добре, він таки співає, але як же погано:

Краще б він пенопластом по склу скрипів, чесслово… До речі, розібрали, що він завернув?

What a fool(!) — Що за дурень (!)
I don’t know about tomorrow (!) — Я не знаю про завтра (!)
What it’s like to be (!) — Як це, бути… (!)

Не уловлюєте смислу? Це того, що його нема… Ні, я розумію, що він намагався сказати — я навчився розбирати engrish. Але я не бажаю цього чути, коли знущаються з поезії. (Якби він до мене на вулиці звернувся з яким проханням на своїй ламаній мові — я б йому допоміг…)

Чому я це дивився? — скачав весь серіал повністю, і давила жаба за трафік (скачав — тепер дивись!) Та і оповідання настроєве, візуальна частина непогана: малюнок гарний (особливо стоп-кадри) і анімація небанальна; рухи спрощені, але це фіча, не баг. Якби художникам замінили очі на вуха — я впевнений, в музичному плані воно теж було б нічого… Але й без того тут можна знайти пару приємних речей (відкриття-закриття, напр.); от наостанок, гарна музичка з ендінгу (зверніть увагу, який малюнок кльовий (багатьох я не впізнаю…)):

Тільки не купуйтесь на цю гарну річ — загалом аніме попса і повна фігня. [слайдшоу скрінів]

Rating: 9 out of 10 stars справжній шедевр

Як я вже згадував раніше, я би для Кафки все-таки обрав реалістичний малюнок. А тут сюр-реалістичний. Але це нічого — воно працює. Кафка залишається. Особливо хотілося б відмітити голоси — текст передається саме в тих інтонаціях, що треба. Ну і все інше (анімація, малюнок, музика…) теж, звісно, на висоті. Коротше, це краще один раз подивитись. (Треба буде якось перекласти…)

Персона -триєдина душа-
студії A-1 Pictures Inc., Aniplex
фансаб Ainex

Rating: 6.5 out of 10 stars

Це емо-меха (а які хороші мехи не емо-? (Євангеліон, anyone?) ;) ) про… Про що..? Сам чорт ногу зломить, намагаючись пояснити про що це! Власне сама меха (розмита фігура велетенських розмірів і невідомої природи, що активується з підлітка) і носить назву Персона:

Персона під час вищезгаданої активації

У зв’язку з цією активацією хочеться згадати дійсно крутий момент у цьому серіалі: каґе-нукі (影抜き, досл. щось типу “витягання тіні”, “кидання тіні”) — це напівлегальна гра, в яку грали підлітки, викликаючи свої персони. Це вийшло круто, тому що авторам справді добре вдалося при цьому передати атмосферу “підлітковості” (заборонений плід і далі по тексту — замініть “каґенукі” на “наркоту”, і психологічно нічого не зміниться…); але одночасно вони на цьому тлі розгорнули сюжет, що дійсно майстерна річ.

На жаль, далеко їм його розгорнути не вдалося. У всякому разі з першого разу зрозуміти, що вони там намагалися передати, як на мене, неможливо. Заплутали своїм символізмом. Це все дуже схоже на те, як люди тобі кажуть: “а давайте замість “сміятися” казати “курити”"; через деякий час додають: “а замість “танцювати” — “плюватись”, ок?”… а далі ще… і ще… а потім вони самі заплутуються… і вже ніхто ніфіга не розуміє, про що мова взагалі?! о__О

Прикінцевий символізм

Малюнок дуже гарний. Кольори, персонажі — все супер. Анімація здебільшого теж в порядку (тільки машини зроблені 3д і їхні рухи дуже неприродні). Голоси грають чудово — хіба що занадто вже гарні і музичні. До речі — музика тут теж нівроку: відкриття — такий собі метальчик (але нормально, жити можна), закриття —жіноче виконання (але все досить мелодійно — вона дійсно співає… (це так дивно чути після усієї цієї целюлоїдної японської попси, яку, схоже, багато хто вважає навіть за музику (!), — словами не передати)); хоча співає вона, звісно, все-рівно солодку(-)вату попсу. Саундтрек цікавіше — коли атакує персони, звучить такий досить класний метал (мабуть, тієї самої групи, що і відкриття), а в настроєві моменти звучить якесь сопрано — мабуть, щось італійське, судячи з мелодики (музика гарна, просто надзвичайно).

Наостанок ще пару скрінів — місцеві хлопці теж вміють обличчя затуляти:

Bottom-line:
хороша меха, тільки в кінці ніфіга не зрозуміло… але це ок, нічого… можна і так, ми люди звиклі.

Кучер Бредхерлі, 1 том (8 глав)
мангака САМУРА Хіроакі
скани Kotonoha

Rating: 7.5 out of 10 stars (скоріше 7 ніж 8…)

Важко навіть і передати, наскільки це важка річ. Але малюнок дуже гарний (ну ви і самі бачите…). Трохи грязнуватий у чорно-білому, але це стиль…

Що тут важке, так це сама історія — аристократичне сімейство Бредхерлі періодично набирає собі в сиротинцях дівчат на удочеріння. Кажуть, їм відкривається після цього шлях у велику оперу і щасливе життя. У реальності все не так райдужно… ( ;-) — знаючи садистично-секситські схильності Самури Хіроакі, ніхто райдужності і не чекав… але ТАКОГО теж… (чувак явно псих)). Та якщо справитися із першим шоком, — далі все розгортається цікаво, і оповідання досить майстерне.

Загальне враження скоріше непогане… Якщо змиритися з абсолютно неправдоподібними передумовами тобто… (і що вони там в Японії про Європу собі навигадували..?! Та що я кажу, наші теж про попередні покоління чого тільки не плетуть… (згадати тільки Гітлера… чи Середньовіччя…) — мабуть, є в тому щось цікаве для слухачів, щоб згустити фарби посильніше, очорнити близьке минуле (так працює історичний Едіпів комплекс, нічого тут не поробиш…)).

Одним словом, всім рекомендую! :P Особливо, якщо у вас міцний шлунок… (як в Японії ця манга розділила читачів, так, мабуть, буде і всюди…) До речі, Лезо Безсмертного — аніме по манзі того ж Самури Хіроакі якраз зараз в ефірі. Мабуть, треба буде подивитися…

Усі фотки на флікері тут (особливо гарна оця, що справа ;) ).

Доньки Мнемосіни, 6 епізодів
студії XEBEC, GENCO
фансаб Doremi, A-E_Ureshii

Rating: 5 out of 10 stars

Як вже неодноразово всіма зазначалося, японською Мнемосіна звучить як Мунемошіна, а “муне” — це “груди”; тому загальний напрямок і атмосфера були зрозумілі з самого початку… ;-) Одразу скажу — юрі було. І взагалі секс-насильство в комплекті. Чого не було так це осмисленого сюжету-оповідання. Ні, зачатки його присутні, але чогось авторам не вистачило… (майстерності?) Може, це через формат (6 серій по разу на місяць); дійсно, важко щось розгорнути, коли у глядача між серіями паузи в місяць… (Але з іншого боку, це ова, а значить вона розрахована на перегляд “за раз” (купив двд і подивився все одразу)).

Якість як на ову теж не фонтан. Кольорова гама мені загалом не сподобалася. Малюнок нічого. Анімація вище середнього. Музика… Ну, краще, ніж буває (тобто могло бути і гірше).

Цікавинки (окрім юрі…): неповнолітня дівчинка хлеще горілку, як не в себе… (напис на пляшці “Зубводка” має, мабуть, означати “Зубровка”… (чи що..?)) Безсмертні тільки жінки… Коли вони бачать ангелів, то несиляють і мліють. Ангели їх поїдають… Має місце Іґдрасиль. 5 серія, до речі, нічого, прикольна — там дія відбувається в майбутньому, і це трохи оживлює події… Коротше, дивитись можна, але особливо не розважає (на більше воно і не претендує).

До чого тут Мнемосіна? Саа… (ні, я розумію, там все якось зав’язано на пам’ять (причому з якимись комп’ютерними приколами), але чого через це богиню всує тривожити..?)

Bottom-line:
краще за Деснот, звісно, але загалом екшн і нічого цікавого.