Всесвіт як голограма August 26, 2005
Наступна стаття містить на мою думку один з найкращих і майже-наукових вступів до голографічної концепції реальності. Можливо, Сеїчі КІРІМА міг би написати щось подібне. Наприкінці сторінки я додав свої коментарі.
Існує безліч посилань і алюзій на голографічні теорії (особливо це стосується голографічної теорії мозку) в Бугіпоп-Фантом. Батько Нагі Кіріми Сеїчі найімовірніше був вбитий за свої дослідження у цій галузі. Усі події Бугіпоп-Фантом ніщо інше як залишковий голографічний ефект від стовпа світла, на який перетворилися Ехос з Мантикором. Тож я думаю дуже корисно і взагалі повчально почитати дещо про голографію.
Оригінал статті можна знайти тут. Оригінал містить також додаткові посилання для подальшого читання.
ВСЕСВІТ ЯК ГОЛОГРАМА
Автор невідомий (скоріше за все Майкл Талбот)
Переклад українською мій
Чи справді існує об’єктивна реальність, чи цей всесвіт фантазм?
У 1982 сталася визначна подія. В Паризькому Університеті дослідницька команда очолювана фізиком Аленом Аспектом виконала те, що, може, стане одним з найважливіших експериментів 20-го століття. Ви не чули про це у вечірніх новинах. Власне, якщо у вас не має звички читати наукові журнали, ви найпевніше ніколи не чули й імені Аспект, хоча є дехто, хто вважає, що його відкриття здатне змінити обличчя науки. Аспект та його команда відкрили, що за певних обставин субатомні частки, такі як електрони, здатні миттєво сполучатися між собою безвідносно до відстані, що роз’єднує їх. Не важливо, 10 футів, чи 10 мільярдів миль між ними. Якимось чином кожна частка ніби знає, що робить інша. Проблема з цим в тому, що це порушує довгочасний Ейнштейнів догмат про те, що жодне сполучення не може здійснюватися швидше за швидкість світла. Оскільки перевищення швидкості світла рівноцінно подоланню часового бар’єру, ця застрашлива перспектива спонукала деяких фізиків до різних хитромудрих спроб пояснити знахідку Аспекта. Натомість інших вона спонукала запропонувати навіть більш радикальні пояснення.
Фізик з Лондонського Університету Дейвід Боом, наприклад, вважає, що знахідка Аспекта є доказом того, що об’єктивна реальність не існує, що, не дивлячись на видиму ґрунтовність, всесвіт в своїй сутності є фантазмом, гігантською і вражаюче детальною голограмою. Щоб зрозуміти, чому Боом зробив це разюче припущення, треба знати дещо про голограми. Голограма — це тривимірна фотографія, зроблена за допомогою лазера. Щоб створити голограму, об’єкт, що фотографується, спочатку купають в світлі лазерного променя. Тоді лазерний пучок зіштовхують з відбитим світлом його джерела, а результуючу інтерференційну решітку (область, в якій змішуються два лазерних пучка) записують на плівку. Коли плівку проявляють, вона виглядає, як безглуздий вир світлих та темних ліній. Та як тільки проявлену плівку освітлюють іншим лазерним пучком (що падає під тим же кутом, що і первісний промінь. — Пер. ), з’являється тривимірне зображення оригінального об’єкта. Тривимірність такого зображення не єдина визначна характеристика голограми. Якщо голограму троянди розрізати навпіл і потім освітити лазером, кожна з половинок міститиме повне зображення троянди. Більш того, якщо ці половинки розрізати ще раз, кожний шматочок міститиме менший, але повний образ оригінального зображення. На відміну від звичайної фотографії, кожна частина голограми містить ту саму інформацію, що і ціла голограма.
«Ціле в кожній частині», цей принцип голограми відкриває перед нами цілком новий спосіб розуміння організації та порядку. Більшу частину своїй історії західна наука долала труднощі упередження, що найкращий спосіб пізнання фізичного феномену, будь то жабка, чи атом — це їхній розтин і дослідження відповідних частин. Голограма вчить нас, що є речі у всесвіті, які не піддаються такому підходу. Якщо спробувати роз’єднати щось влаштоване голографічно, не отримаєш частин, з яких воно зроблене, отримаєш тільки менше ціле. Розуміння цього відкрило Боому інший шлях до пояснення відкриття Аспекта. Боом вважає, що причина, чому субатомні частки здатні лишатися в контакті одна з одною безвідносно до відстані між ними, не в тому, що вони посилають туди-сюди такий собі містичний сигнал, а в тому, що ця відстань між ними — ілюзія. Він стверджує, що на деякому глибшому рівні реальності такі частки не є індивідуальними сутностями, а є, власне, маніфестаціями одного й того ж самого фундаментального чогось.
Щоб допомогти людям краще уяснити, що він має на увазі, Боом пропонує наступну ілюстрацію. Уявіть собі акваріум з рибою в ньому. Уявіть, що ви не можете бачити акваріум безпосередньо, і що ваше знання про нього і про те, що в ньому, походить від двох телевізійних камер, однієї спрямованої на акваріум спереду і іншої, спрямованої на нього збоку. Дивлячись на два телевізійних монітори ви можете зробити висновок, що риба на кожному з них є окремою сутністю. Врешті решт, оскільки камери встановлені під різними кутами, зображення трохи відрізняються одне від одного. Але, продовжуючи спостерігати за двома рибами, ви поступово прийдете до розуміння, що між ними існує певний зв’язок. Коли повертає одна, інша робить трохи відрізний, але відповідний поворот; коли одна звернена уперед, інша завжди звернена убік. Якщо вам невідоме повне підґрунтя цієї ситуації, ви можете навіть прийти до висновку, що риби миттєво сполучаються одна з одною; та ясно, що це не так. Це, каже Боом, в точності те, що відбувається між субатомними частками в експерименті Аспекта. Відповідно до Боома, нібито швидше за світло сполучення субатомних часток насправді каже нам, що існує глибший рівень реальності, у який ми не посвячені, більш складний вимір поза нашими, щось, аналогічне згаданому акваріуму. І, додає він, ми бачимо об’єкти, такі як ці субатомні частки, нарізними один від одного, тому що ми бачимо тільки порцію їхньої реальності. Такі частки не нарізні «частини», а грані глибшої та більш основоположної єдності, яка в корені своєму так само голографічна та неподільна, як вищезгадана троянда. І оскільки все в фізичній реальності складено з таких «видінь (ейдолонів — грец. образ, привід, видіння , фантом. — Пер. )», всесвіт сам по собі є проекцією, голограмою.
На додаток до своєї фантомоподібної природи, такий всесвіт мав би інші радше вражаючі властивості. Якщо наявна нарізність субатомних часток ілюзорна, це означає, що на глибшому рівні реальності всі речі у всесвіті безкінечно взаємопов’язані. Електрони атома вуглецю у людському мозку сполучені з субатомними частками, з яких складені кожний лосось, що плаває, кожне серце, що б’ється та кожна зірка, що мерехтить в небесах. Все взаємопроникає все, і хоч в людській природі, можливо, категоризувати, і мітити, і підрозділяти різноманітні феномени всесвіту, всі роздільності неминуче штучні, і вся природа в основі своїй безшовна мережа.
У голографічному всесвіті навіть час та простір не можуть виступати більше як фундаментальності. Оскільки такі концепції як місцеположення безглузді у всесвіті, в якому ніщо насправді не від’ємне ні від нічого іншого, час і тривимірний простір, ніби зображення риби на тв-моніторах, теж можуть розглядатися, як проекції глибшого порядку. У своєму глибшому рівні реальність — це щось на кшталт суперголограми, в якій минуле, теперішнє і майбутнє існують разом-покладено. Це означає, що маючи відповідні інструменти, можливо буде навіть коли-небудь досягти суперголографічного рівня реальності і відновити сцени давно забутого минулого.
Що ще містить суперголограма — відкрите питання. Можливо, як припущення, що ця суперголограма — матриця, що дала народження всьому в нашому світі ; щонайменше вона містить кожну субатомну частку, що була і що буде — всяку можливу конфігурацію матерії і енергії, від сніжинки до квазара, від блакитних китів до гамма-випромінювання. Її можна розглядати як щось на зразок космічного сховища “Всього, Що Є”.
І хоч Боом визнає, що у нас немає способу знати, що ще може ховатися в суперголограмі, він насмілюється припустити, що немає причини не чекати, що вона містить ще більше. Або, його словами, можливо, суперголографічний рівень реальності «тільки стадія», за якою лежить «безкінечність подальшого розвитку».
Боом не єдиний дослідник, хто знаходив докази голографічності всесвіту. Працюючи незалежно в галузі досліджень мозку Стенфордський нейрофізіолог Карл Прібрам теж прийшов до висновку про голографічну природу реальності. Прібрама привела до голографічної моделі загадка того, як і де спогади зберігаються у мозку. Десятиліттями численні дослідження показували, що радше, чим бути прив’язаною до певного місця, пам’ять розосереджена по всьому мозку.
В серії ключових експериментів у 1920-х, спеціаліст в дослідженнях мозку Карл Лешлі помітив, що яку б частину щурячого мозку він не видаляв, неможливо позбавити щура пам’яті про те, як здійснювати деякі складні операції, які той вивчив до хірургічного втручання. Єдиною проблемою було те, що ніхто не міг надати механізму, здатного пояснити цей цікавий момент «цілого в кожній частині» в природі зберігання пам’яті.
Аж от в 1960-ті Прібрам знайомиться з концепцію голографії і розуміє, що знайшов пояснення яке шукали науковці з досліджень мозку. Прібрам вважає що пам’ять кодується не в нейронах, чи малих групах нейронів, а в патернах (зразках, впорядкованих структурах, візерунках. — Пер. ) нервових імпульсів, що пронизають увесь мозок, так само як інтерференційні патерни лазерного світла пронизають усю зону плівки, яка містить голографічне зображення. Іншими словами, Прібрам вважає, що мозок влаштований як голограма.
Теорія Прібрама також пояснює, як людський мозок може містити так багато пам’яті на такій малій території. Було підраховано, що людський мозок має місткість запам’ятати щось порядку 10 мільярдів біт інформації за середній час життя (або приблизно таку саму кількість інформації, яка міститься в п’яти зібраннях Енциклопедії Британіка).
Але ж, було відкрито також, що на додаток до своїх інших властивостей, голограми мають неймовірну велику інформаційну місткість — просто змінюючи кут, під яким два лазери падають на фотографічну плівку, можна записати багато різних зображень на ту саму поверхню. Було продемонстровано, що один кубічний сантиметр плівки може містити 10 мільярдів біт інформації.
Наша неперевершена здібність швидко звертатися до потрібної інформації у величезному сховищі наших спогадів стає більш зрозумілою, якщо припустити, що робота мозку здійснюється за голографічними принципами. Якщо друг попросить вас сказати, що вам спадає на думку, коли він каже слово «зебра», вам не треба незграбно перебирати в пам’яті гігантський мозковий алфавітний файл, щоб дістатися відповіді (”z” знаходиться в кінці англійського алфавіту. — Пер.). Натомість, такі асоціації як «смугасте», «конеподібне», «тварина з Африки» миттєво виникають в вашій голові. Справді, одна з найбільш дивовижних речей в розумовому процесі людини це те, що кожна маленька інформація здається наскрізно-корельована з кожною іншою — ще одна властивість, притаманна голограмі. Оскільки кожна частина голограми безкінечно взаємопов’язана з кожною іншою частиною, можливо, це найкращий в природі приклад наскрізно-корельованої системи.
Зберігання пам’яті не єдина нейрофізіологічна загадка, до якої відкриваються підходи в світлі Прібрамової голографічної моделі мозку. Ще одна полягає в питанні, як мозку вдається транслювати лавину частот, які він отримує крізь органи почуттів (світлові частоти, звукові частоти, тощо) у конкретний світ наших уявлень.
Кодування і декодування частот — це якраз те, що голограма робить якнайкраще. Так само, як голограма, функціонуючи ніби лінза — транслюючий пристрій, здатний перетворювати на перший погляд безглузде мереживо частот на зв’язний образ, так само і мозок, каже Прібрам, подібно до такої лінзи, використовує голографічні принципи, щоб математично трансформувати (трансформація Фур’є. — Пер. ) частоти, які отримує від органів почуттів, у внутрішній світ наших уявлень.
Поважна кількість доказів підкріплюють припущення, що мозок використовує голографічні принципи для своїх операцій. Власне, теорія Прібрама отримує все більшу підтримку серед нейрофізіологів. Аргентинсько-італійський дослідник Хьюго Цукареллі нещодавно поширив голографічну модель на світ акустичних феноменів. Здивований фактом, що людина здатна визначити джерело звуків, не повертаючи голови, навіть, якщо вона чує тільки одним вухом, Цукареллі зрозумів, що голографічні принципи можуть пояснити таку здібність. Цукареллі також розробив технологію голографічного звуку, звукозаписуючу техніку, що дозволяє відтворювати акустичні ситуації з майже неперевершеним реалізмом.
Переконання Прібрама, що наш мозок математично конструює «тверду» реальність, покладаючись на вхідні дані у частотному домені, теж отримали велику кількість експериментальної підтримки. Було встановлено, що кожне з наших п’яти відчуттів має значну більший діапазон частотної чутливості, аніж дотепер вважалось. Дослідники з’ясували, наприклад, що наші візуальні системи чутливі до звукових частот, що наш нюх частково залежить від того, що зараз називається «осмічні (нюхальні. — Пер. ) частоти», і що навіть клітини наших тіл чутливі до широкого частотного діапазону. Такі знахідки дозволяють припустити, що тільки в голографічному домені свідомості подібні частоти краще за все можуть бути сортовані та перетворені на звичні відчуття.
Та найбільш приголомшуючий аспект Прібрамової голографічної моделі мозку в його поєднанні з теорією Боома. Адже якщо конкретність світу ніщо інше як вторинна реальність і те, що є «тут», насправді є мереживом частот, і якщо мозок теж голограма, що тільки вибирає певні частоти з цього мережива і математично трансформує їх у сенсорні почуття, що стається тоді з об’єктивною реальністю? Сказати просто, вона припиняє існувати. Як здавна твердять релігії Сходу, матеріальний світ — це Майя, ілюзія, і хоч ми і сприймаємо себе фізичними істотами, що діють в фізичному світі, це ілюзія теж.
Насправді ми «приймачі», що пливуть калейдоскопічним морем частот, і те, що ми вирізняємо з цього моря і трансфігуруємо на фізичну реальність, ніщо інше як тільки один канал з багатьох, що можуть бути вирізнені з суперголограми.
Ця приголомшлива нова картина реальності, синтез поглядів Боома і Прібрама, отримала назву голографічної парадигми, і хоч багато науковців сприйняли її зі скепсисом, вона згальванізувала інших. Маленька, але зростаюча, група дослідників вважає, що це найбільш акуратна модель реальності, до якої дійшла наразі наука. Більше того, дехто вірить, що вона здатна вирішити деякі загадки, що ніколи раніше не були пояснюваними наукою, і навіть зрозуміти паранормальне як частину природи. Багато дослідників, включно з Боомом і Прібрамом, відмічають, що парапсихологічні феномени стають значно більш зрозумілими в термінах голографічної парадигми.
У всесвіті, в якому індивідуальні розуми насправді є неподільними частинами більшої голограми, і все безкінечно взаємопоєднане, телепатія може бути простою здатністю доступитися до голографічного рівня. Очевидно з цих засад значно легше зрозуміти як подорожує інформація з розуму індивіда «А» до розуму індивіда «В», як і деякі інші невирішені загадки в психології. Зокрема, Станіслав Гроф вважає, що голографічна парадигма пропонує модель до розуміння багатьох незбагненних феноменів, пережитих різними людьми під час станів зміненої свідомості. У 1950 під час проведення досліджень по використанню LSD як психотерапевтичного засобу, Гроф спостерігав пацієнтку, яка була переконана, що вона перетворилася на одну з жіночих особин доісторичної рептилії. Під впливом своєї галюцинації вона не тільки дала детальне описання, як вона почуває себе в цій формі, але й помітила, що чоловічих особин цього виду можна вирізнити за шматками кольорової луски на їхніх головах. Що здивувало Грофа, так це те, що хоч ця жінка і не мала попереднього знання в цій галузі, розмова із зоологом підтвердила, що у певних видів рептилій кольоровість деяких зон на головах справді грає велику роль під час сексуального збудження. Цей випадок непоодинокий. Під час своїх досліджень Гроф стикався з великою кількістю прикладів того, як у своїх регресіях пацієнти ідентифікували себе з представниками практично кожного виду еволюційного дерева (ці дослідження мали великий вплив на сцену перетворення людини на мавпу у художньому фільмі «Змінені стани»). До того ж, подібні переживання часто супроводжувалися маловідомими зоологічними подробицями, які відповідали дійсності.
Регресії у тваринну царину не єдині загадкові психологічні феномени, з якими зіткнувся Гроф. В нього також були пацієнти, які ніби занурювалися у щось на зразок колективного чи то расового несвідомого. Малоосвічені чи взагалі неосвічені індивіди несподівано давали детальні описання Зороастрійських похоронних звичаїв або сцен з Індуїстської міфології. Були ще й інші категорії переживань, в яких піддослідні мали досвід позатілесних подорожей, або ж випереджувального знання ближчого майбутнього, або ж регресій у щось схоже на інкарнації минулих життів.
В останньому досліджені Гроф знайшов, що в деяких випадках подібні феномени спостерігаються і без використання ліків. Оскільки спільним елементом подібних переживань є трансценденція індивідуальної свідомості поза звичайні межі Его та /або просторові і часові обмеження, Гроф назвав такі маніфестації «трансперсональними переживаннями» і наприкінці 60-х взяв участь у заснуванні галузі психології під назвою «трансперсональна психологія», яка цілком присвячена подібним дослідженням.
Хоча новозаснована Грофом Асоціація Трансперсональної Психології увібрала у себе швидко зростаючу групу подібномислячих професіоналів і стала поважною галуззю психології, роками ані Гроф, ані його колеги не здатні були запропонувати механізм для пояснення дивних психологічних феноменів, свідками яких вони ставали. Та це змінилося з появою голографічної парадигми.
Як нещодавно відмітив Гроф, якщо розум є частиною контінуума, лабіринту, з’єднаного не тільки з кожним розумом, що є чи був, але з кожним атомом, організмом чи місцем у самому громадді простору і часу, то факт, що він здатний іноді здійснювати набіги у цей лабіринт і мати трансперсональні переживання вже не виглядає таким вже дивним.
Голографічна парадигма також має свої імплікації у так званих «жорстких» науках, таких як біологія. Кейт Флойд, психолог у Коледжі Вірджинія Інтермонт, вказує, що якщо конкретність реальності тільки голографічна ілюзія, вже невірно було б казати, що мозок продукує свідомість. Скоріше, саме свідомість створює явище мозку, — так само як і тіла, і всього іншого навколо нас, що ми інтерпретуємо як фізичне. Такий поворот у поглядах на біологічні структури дозволяє деяким дослідникам відзначити, що медицина і наше розуміння лікувального процесу теж мають бути переглянуті у світлі голографічної парадигми. Якщо видима фізична структура тіла є голографічною проекцією свідомості, стає ясно, що ми значно більше відповідальні за стан свого здоров’я, аніж вважає сучасна медицина. Випадки несподіваних одужань, можливо, відбуваються за рахунок змін свідомості, що спричиняють зміни у голограмі тіла.
Подібно до цього, контроверсійні лікувальні технології, такі як візуалізація, можливо спрацьовують тому, що у голографічному домені думки образи так само реальні як і сама «реальність».
Навіть видіння і переживання «неординарної» реальності стають пояснюваними у світлі голографічної парадигми. У своїй книзі «Дарунки невідомих речей» біолог Лайал Уотсон описує свою зустріч з жінкою-шаманом в Індонезії, яка, виконавши ритуальний танок, була здатна зпричинити зникнення цілого гаю. Уотсон додає, що поки він та інші свідки здивовано дивилися на це, жінка повернула дерева, потім «помахом» повторила ситуацію знов, і так декілька разів підряд.
Хоч сучасна наукове розуміння і не здатне пояснити подібні події, такі переживання стають більше зрозумілими, якщо «тверда» реальність є голографічною проекцією. Можливо нас переконує в тому, що щось є «тут» чи «не тут» те, що ми називаємо консенсусною реальністю, що сформульована та ратифікована на тому рівні людського несвідомого, на якому всі розуми безкінечно взаємопов’язані. Якщо це так, то це найбільш глибока імплікація голографічної парадигми з усіх, оскільки це означатиме, що переживання, схожі на те, що відбулося з Уотсоном, не є звичними тільки тому, що наші мозки не спрограмовані вірити, що це так. У голографічному всесвіті немає меж до яких ми не змогли би змінити структуру реальності.
Те, що ми осягаємо як реальність, є тільки полотном, що чекає, поки ми напишемо на ньому свою картину. Все можливо, від згинання ложок силою розуму до фантасмагоричних подій, що їх пережив Кастанеда у своїх зустрічах з шаманом племені Які доном Хуаном, адже магія — наша за правом народження, не більш чи менш дивовижна, ніж наша здібність будувати бажану реальність у наших снах. Воістину, навіть наші найфундаментальніші погляди на реальність вимагають перегляду, адже у голографічному всесвіті, як зазначає Прібрам, й найвипадковіші події мають розглядатися у світлі голографічних принципів, а значить є напередвизначеними. Узгодженість значущих співпадінь несподівано отримує сенс, і все у реальності може бути побачене як метафора, адже навіть найбільш випадкові події виражають деяку основоположну симетрію.
Чи буде сприйнята наукою голографічна парадигма Боома і Прібрама, чи помре ганебною смертю, залишається питанням, але вже зараз можна сказати, що вона мала вплив на спосіб розуміння багатьох науковців. І навіть якщо з’ясується, що голографічна модель не надає кращого пояснення миттєвому сполученню, що спостерігається між субатомними частками, щонайменше, як зазначає Безіл Хайлі, фізик у Коледжі Бірбек у Лондоні, знахідки Аспекта «означають, що ми маємо бути готовими брати до розгляду значно більш радикальні погляди на нашу реальність».
- Comment RSS ~
- Tags: Boogiepop ~
- author: minus-one
Comments»
Я великий прихильник цієї теорії. Трохи більше про час. Я розглядаю світ як 3-вимірний інтерференційний патерн (не 2-вимірний, як у звичайній голограмі). В результаті індивідуального сприйняття цього інтерференційного патерну постає 4-ий вимір — час (процес, аналогічний освітленню звичайної голограми і наступного з’явлення 3-вимірного зображення, але замість світла в цьому випадку виступає індивідуальне сприйняття). Так світ постає як 4-вимірна голограма. Що це за «індивідуальне сприйняття», я не готовий тут пояснювати, та зроблю це пізніше
можливо.
[...] Всесвіт як голограма Це мій переклад однієї ключової статті . Приблизне розуміння голографічних концепцій (загальної Боома і голографічної теорії мозку Прібрама) досить бажане для Бугіпопа взагалі (та і просто взагалі…). Розвиток сюжету: ми впряму бачимо події стовпа світла та їхні наслідки, серед яких, зокрема, наявність двох Бугіпопів: Бугіпопа і Бугіпопа-Фантома; крім того, ми знайомимось з Куродою-Кішідою (не кажучи вже про різні подробиці з життя Кіріми Наґі!). [...]
[...] На багато що з цього можна дати досить конкретну відповідь (та загадки все-рівно залишаться, не хвилюйтесь). Почнемо здалеку. Головне, що вирізняє Бугіпоп-Фантом з-поміж іншої наукової фантастики — це абсолютно глобальне застосування до свого світу голографічного світосприйняття. [...]